Зустрiч, яка змiнила життя

Cizo_KoliaМене звати Коля. Мені 17 років. Я хочу розповісти про те, яке диво сталося в моєму житті. Важко назвати моє життя благополучним. Вже в 6 років я спробував курити. Коли мені виповнилося 7 років, батьки почали пити, і сім’я розпалася. Я продовжував котитися вниз – став нюхати клей, пити. Де брав гроші на такі «розваги»? Я почав займатися крадiжками разом з іншими хлопцями. Коли мені виповнилося 8 років, батьків позбавили батьківських прав. Так я потрапив у Пантаєвську школу-інтернат, ставши сиротою. Вдома у мене залишилися брат і сестра, яких я більше ніколи не бачив. Незважаючи на те, що у мене з’явилася можливість вчитися і повернутися до нормального життя я продовжував котитися по похилій. У 14 років я отримав умовний термін за крадіжку, а в 10-му класі опинився в слiдчому iзоляторi за крадіжку золота, і був засуджений терміном на 4,5 роки.
Моє життя було зруйноване. Я втратив всяку надію і розлютився на весь білий світ, бо розумів, що на волі мене ніхто не чекає. Я позбувся всякого інтересу до життя і змирився з моєю долею, вважаючи, що тепер моє життя буде протікати у в’язниці, і немає ніякого виходу. Я намагався заглушити внутрішній біль і почуття знедоленості фізичним болем, і став робити різані рани на тілі, спеціально порушувати дисципліну.
Одного разу до нас в СІЗО прийшли християни, які влаштували для нас справжнє свято. Ми провели кілька годин спілкування за солодким столом. Вони поділилися свідоцтвами зі свого життя, і як Господь Ісус змінив їх. Я побачив в очах і поведiнцi цих людей незвичайну любов. Це не було схоже на лицемірство. Вони просто щиро любили і приймали мене таким, який я є.
У цей час Бог по-особливому торкнувся мого серця. У мене наче відкрилися очі. Потім я разом з іншими хлопцями молився молитвою покаяння, звертаючись до Бога з проханням дарувати нам Його милість. Наші нові друзі роздали нам речі, засоби гігієни та Нові Заповіти. Завдяки тому, що я познайомився з людьми, які повірили в мене, моє життя стало змінюватися. Я кинув курити, почав писати вірші і навіть переміг у районному конкурсі. У мене з’явилися друзі. Так як моя поведінка набагато покращала, ставлення адміністрації до мене змінилося.
Незважаючи на те, що мої життєві обставини поки залишилися такими ж. Я досі перебуваю в ув’язненні. Але я знайшов справжню свободу, прийнявши в Господа Ісуса в своє серце. У моїй камері покаялося ще троє хлопцiв. Ми почали разом молитися, читати Слово Боже, говорити іншим хлопцям про спасiння. Коли в мене з’явилась надія, я став надихати інших хлопців не здаватися, тому що вихід є.
У СІЗО перебуває багато хлопців, що вийшли з дитячих будинків та шкіл-інтернатів, у яких немає батьків. Але тут, завдяки знайомству з нашими вірними друзями, листуванню з ними та їх регулярним відвідинам, ми знайшли люблячих нас людей, які стали нам рідними. І ми знаємо, що вони постійно моляться за нас і з нетерпінням чекають нашого звільнення. Тепер ми можемо з надією дивитися у майбутнє, знаючи, що є Бог і люблячi Його люди, які не залишать нас, допоможуть нам порадою, підтримають у важку хвилину.
Я не знав, що мене чекає далі, так як мені не було куди йти після звільнення. Але тепер я з нетерпінням очікую, коли вийду на волю, щоб поїхати в молодіжний центр, який зараз будується. Там мене вже будуть чекати люди, якi стали мені рідними. Я вірю, що з їх допомогою я зможу налагодити своє життя після звільнення, отримати професію, знайти роботу, зростати духовно і допомагати іншим дітям не опинитися на цьому небезпечному шляху.
Я дякую Богу за подаровану мені можливість зустріти таких прекрасних людей.

You can leave a response, or trackback from your own site.